Журнал “Основа” та його роль в розвитку української журналістики.

Головним внеском Петербурзької громади у розвиток українського народницького руху було видання журналу "Основа" - першого українського двомовного журналу енциклопедичного характеру. Перший номер вийшов у січні 1861 р., протягом 1861 побачили світ 12 чисел, у 1862 - 10, 11 і 12 набрані, але не надруковані.

Серед авторів "Основи" старшу генерацію репрезентували колишні кириломефодіївські братчики, а молодшу - покоління "шестидесятників", що сформувалося в добу "великих реформ". Ідейними лідерами журналу були М.Костомаров, П.Куліш, видавцем-менеджером виступав В.Білозерський, помічником головного редактора і секретарем редакції журналу був О.Кістяківський, технічно-господарську справу вів Д.Каменецький. Активну участь у діяльності "Основи" брали діячі Київської громади - В.Антонович, Т.Рильський, Ф.Панченко, А.Свидницький, Полтавської - О.Кониський, П.Кузьменко, ВЛобода, Харківської - В.Гнилосиров, Чернігівської - Л.Глібов.

Заслуга діячів "Основи" полягала в тому, що ними вперше була сформульована національно-культурна програма українського руху. На відміну від попереднього Кирило-Мефодіївського етапу національного руху, коли національне питання розглядалося як складова загальнослов'янської проблеми, "основ'яни" на перший план висували українські національні інтереси.

Петербурзька громада та "Основа" виступали організаційним та ідеологічним центром народницького руху, який у цей час набирав сили у вигляді громад.

7. Літературно- критичні матеріали "Основи".Костомаров “Спогад про двох малярів”. Це мало не перший мемуарний твір про Т. Шевченка, написаний невдовзі після смерті великого поета. Дана стаття цінна не лише тим, що автор описує в ній окремі епізоди з життя Кобзаря, але й тими блискучими дефініціями його творчості, які запропонував чутливий і спостережливий критик.

У відповідності до своєї ідеї “двох руських народностей” М. Костомаров проголосив Т. Шевченка “поетом загальноруським”. Тоді, в 1861 році, М. Костомаров уперше заговорив не лише про всеукраїнське, але й про всеросійське, всеслов’янське і світове значення Шевченка, показав глибинний зв’язок його творчості з народним світобаченням і світорозумінням. Ця стаття мала програмовий характер для шевченкознавства.

Важливу методологячну роль відіграли дві полемічні статті М. Костомарова, спрямовані на захист спадщини Г. Сковороди. Костомаров опублікував дві статті: "Слово про Сковороду з приводу рецензії на його твори в "Русском слове", "Відповідь на статтю Всеволода Крестовського "Клопотання Костомарова за Сковороду і Срезневського". Сумарно позиція Костомарова зводилася до запровадження історичної методології в ліітературознавчі оцінки. Історизм вимагає поглянути на твори Сковороди очима тієї епохи.

Шукаючи нових форм роботи з читачем, з п’ятого номера 1862 року “Основа” розпочала вести рубрику “Думки південноруса”, у якій надавалося слово різним авторам з питань політичного й культурного життя українського краю. Розпочала цю рубрику стаття М. Костомарова “Про викладання південноруською мовою”.М. Костомаров був першим, хто заговорив про те, що для повноцінного українського відродження необхідна українська наукова книжка, кинув гасло: “Замість повістей, комедій, віршів потрібні наукові книжки”. Саме ця безневенна стаття, що зайняла в часописі неповних шість сторінок, спричинилася до появи через рік так званого Валуєвського циркуляру.Своєю статтею “Про викладання південноруською мовою” М. Костомаров розбудив національно свідомих українців у різних куточках Росії. Уже в сьомому числі (1862) було опубліковано статтю Степана Погарського з Варшави “Про народну освіту і про кошти для видання підручників українською мовою”. Через місяць з’явилася стаття Зосима Недоборовського “І моя лепта”, у якій з цим листом присилав на адресу редакції “Основи” і своїх 50 крб. “на добре діло”. У наступному числі М. Костомаров уже повідомив список добродіїв, що пожертвували свої гроші на видання підручників для народу. Ця сума склала 538 крб. – гроші немалі для того часу. Розпочалося й наукове обговорення проблеми – тут же з’явилася велика стаття А. Городинського “Чому і як учити наш народ”.



Другим видатним публіцистом “Основи” і взагалі видатним її автором був П. Куліш. Його часто протиставляють М. Костомарову, називаючи саме М. Костомарова публіцистом, а П. Куліша – провідним літературним критиком “Основи”. Це не так. Як уже мовилося, в журналі були опубліковані видатні літературно-критичні твори М. Костомарова (“Спогад про двох малярів”), а також видатний публіцистичний твір П. Куліша “Листи з хутора” . Саме тут була розвинута своєрідна Кулішева філософія хуторянства, що стала надалі програмовою для цього письменника.

“Листи з хутора” по суті – другий публіцистичний твір такого типу в історії нової української літератури. За законами есеїстики вони написані на різноманітні теми: перші два листи об’єднані заголовком “Про городи й села”; третій лист озаглавлений “Чого стоїть Шевченко яко поет народний” і є фрагментом літературної критики в системі публіцистичних роздумів автора; четвертий – являє собою цілу новелу з яскраво вираженою, як у байки, мораллю; п’ятий – підсумковий – завершав створення образу ідеалізованого П. Кулішем українського хуторянина й мав відповідну назву: “Хто такий хуторянин”.

Передусім П. Кулішеві йшлося про утвердження засад питомого українського національного життя. Його осередком і обирався хутір. У селі жили убогі, змучені тяжкою працею селяни; село було українським, але позбавленим структури, головним чином інтеліґенції, розумової еліти, – і тому не могло дати імпульси для українського національного відродження. Міста в Україні були поросійщені чи попольщені; тут зосереджувалися освіта й культура, працювала інтеліґенція, але все те було відірваним від українського ґрунту, народного життя, більше того – слугувало його знищенню.

Важливе місце в концепції П. Куліша займала проблема освіти. Загалом вони виконали свою мету: піднесли ідеал українського національного життя, утвердили шлях до нього через свою ж українську (хутірську) свідомість, освіту, культуру.

Окрім публіцистики, видатне місце в журналі “Основа” посіли літературно-критичні та історико-літературні праці П. Куліша.

Він виступив у часописі з великим історико-літературним дослідженням “Обзор украинской словесности”, присвятивши перший розділ Климентію Зиновієву, другий – І. Котляревському (1861. № 1), третій – П. Гулаку-Артемовському (№ 3), четвертий розділ “Гоголь як автор повістей з українського життя” розтягнувся аж на чотири подачі

У числі 2 1861 року в “Основі” ним була опублікована невелика, але програмова стаття “Характер і завдання української критики”, у якій у цілковитій відповідності до її назви була сформульована концепція стосунків української літератури й критики, висловлювалися слушні й упродовж довгого часу актуальні судження про розвиток нашого художнього слова.
У цьому відношенні, закінчує побудову своїх міркувань П. Куліш,Т. Шевченко однаково великий і як автор поеми “Катерина”, і як автор елегії “Нащо мені чорні брови”, оскільки і там і там він спонукає серце українця відчувати себе українським. У цьому й полягає націобудівна функція української літератури.

Запропонована й обґрунтована П. Кулішем програма була взята на озброєння українською літературною критикою. Другою програмовою працею П. Куліша в “Основі” стала стаття “Простонародність в українській словесності”, присвячена визначенню національного обличчя української літератури й багато в чому споріднена концептуально з попередньою статтею.
Українська література проминула період “критичних авторитетів” , – вважає П. Куліш. Вона не злякалася ні простодушного кепкування, ні злісної іронічності. Українських письменників урятувала позиція “своєї народної філософії” , повага до людської особистості, як би низько не була вона поставлена в громадянському суспільстві, тобто – простонародність.

Для П. Куліша простонародність – це джерело української літератури. Життя простолюду – головний предмет відображення в ній. Мова простолюду – будівельний матеріал творів. Головний читач цієї літератури – також простолюдин. Тому кожний, для кого дорога ідея української словесності, вважає П. Куліш, мусить узяти участь у її творенні хоча б збираючи етнографічні матеріали. Адже, наводить він хрестоматійний приклад, “Декамерон” Дж. Боккаччіо – це збірник оповідань з народних уст, дбайливо зібраних і майстерно опрацьованих.

8. Причини припиненнявидання журналу та значення "Основи" в історії укр.журналістики.Журнал “Основа” припинив своє існування, як уже мовилося, на десятому числі 1862 року. Причини його занепаду крилися в складній суспільно-політичній та літературній боротьбі того часу в Росії

Причини припинення видання “Основи” були такі:

1)вичерпання коштів, що були виділені на видання журналу меценатом

2)брак передплатників

3)погана організацію роботи редакції, яка взяла за правило не відповідати на листи читачів і навіть не повідомляти авторів про долю надісланих матеріалів

4)внутрішні суперечності в редакційному колективі. Суперечності між В. Білозерським, реальним редактором, який ніс відповідальність за всі матеріали, і П. Кулішем, який прагнув стати неофіційним лідером журналу. М Костомаров, що перебував у зеніті своєї слави, хоча таких претензій і не заявляв, але “як людина вкрай уразлива, спалахував іноді як порох, і з ним доводилося ладнати, як з малою дитиною”

5) ситуація революційного піднесення, коли в центрі суспільного життя опинилася демократична, переважно студентська, молодь, явно помилковою була орієнтація “Основи” на українське заможне панство, яке виявилося не готовим до згуртування навколо свого журналу, ; з другого боку, революційно-демократична молодь була неґативно налаштована на постановку національних проблем, вбачала своє завдання в соціальному визволенні народу.
6)негативне враження на читачів та передплатників справляла несвоєчасність виходу номерів “Основи”

7) прихована війна здійснювалася за допомогою прямих політичних доносів до центрального жандармського управління.

8)відкрита війна велася зі сторінок друкованих органів, які послідовно нетерпимо ставилися до очолюваного “Основою” українського відродження.

9)на початку 1863 року (а тоді ще “Основа” існувала, бо десятий номер 1862 року був настільки затриманий, що ще до того часу не вийшов у світ) поліція раптово зробила трус у радакції журналу, опечатала всі наявні там матеріали. І хоч під час обшуку не були знайдені ніякі компрометуючі документи, В. Білозерському було відмовлено від місця на урядовій службі. Ця подія справила на редактора “Основи” жахливе враження. Він був так званим різночинцем, залишитись без місця праці означало для нього залишитись без засобів існування. Згодом від імені уряду на знак компенсації В. Білозерському було запропоновано місце професора у варшавській Головній школі. У такий спосіб редактора “Основи” було усунуто з С.-Петербурґа. Сама ідея вичерпаності “Основи” носилася в повітрі і поступово ставала очевидною і для її організаторів.
Найголовніші аспекти значення журналу зводяться до такого:

1)“Основа” гідно підсумувала перший період розвитку української журналістики, стала знаком переходу від інстинктивного українства до свідомого українофільства;

2)“Основа” об’єднала навколо себе практично всі сили української орієнтації; енергійно піднімала питання про розвиток української освіти, створення підручників для української школи, розширення українського книгодрукування.

3)“Основа” продемонструвала рівень сучасної української літератури, представивши на своїх сторінках практично всі скільки небудь значні імена.

4)“Основа” пробудила громадянство до української творчості, стимулювала й активізувала діяльність Ст. Руданського, Т. Рильського, В. Антоновича

5)журнал мав величезний вплив на розвиток української літературної мови, яка до “Основи” розвивалася майже виключно в межах стилю художньої літератури.

6)“Основа” відіграла роль прикладу, якоюсь мірою навіть недосяжного ідеалу художньої творчості, публіцистичної майстерності, наукової глибини, полемічної пристрасності.

7) “Основа”створила взірцевий ідеал єдності українських діячів.

8) “Основа” спричинилася до різкого зростання (вибуху) української національної свідомості.


8499220889138841.html
8499264118169993.html

8499220889138841.html
8499264118169993.html
    PR.RU™